Натовп шелестів словами осуду і недоречними, на мій погляд, питаннями.
8-05-2017, 17:05. Разместил: admin
До мене підійшло двоє чоловіків у білому.
– Нарешті, хоч хтось… – з якоюсь приреченою надією та докором в голосі проказав я. – Подивіться, що вони роблять! Скільки їх тут! А жодна сволоч з отих усіх, – я окреслив широким жестом натовп цікавих, – не має співчуття. Хіба так важко було підійти й заліпити раз хоча би по одному свинячому рилу
Новоприбулі взяли мене легенько попід руки.
– Гади вони, сволочі, – погодився зі мною один із чоловіків у білому. – А може, вони просто побоялися
– Може, – трохи подумавши відповів я, а мене вже кудись вели.
– Ми тобі допоможемо, хлопче. Заберемо тебе в таке місце, де їх нема. – Справді І там не буде тих чортів
– Зуб даю, – відповів другий, а тим часом ми підійшли до білої "Газелі" з червоною смугою та великим хрестом на дверцятах. До мене дійшло, що хтось викликав "швидку". Більше з роману Ірини Червінської "Світи і лабіринти" читайте тут: #новости #ТСН
Вернуться назад